Добрі практики вчителів
ГОРТАЮЧИ КНИГУ НАКАЗІВ БРУСИЛІВСЬКОГО РВНО 1944-1952 РР.
Архівні документи є документальними історичними джерелами, які дають змогу дослідникам і шанувальникам старовини зазирнути в минуле. Для мене, як освітянина, було дуже цікаво переглянути «Книги наказів Брусилівського районного відділу народної освіти за 1944-1958 рр.» Написані від руки різними почерками в звичайних учнівських зошитах і класних журналах ці накази дозволяють скласти враження про управління освітянським процесом в нашому краї тих часів, а також дізнатися прізвища директорів шкіл, вчителів, деяких учнів. За кожним таким адміністративним записом ховається якась життєва історія.
Відразу після звільнення Брусилова від гітлерівців в грудні 1943 р. місцеві органи радянської влади починають відновлювати мережу освітніх закладів. З книги наказів за 1945р. бачимо, що робилося це поспіхом і хаотично. Так, у наказі №5 від 15.03.1944 р. завідуючий районним відділом народної освіти Б. Зима прописує прізвища директорів шкіл, але деякі без ініціалів. Така сама тенденція прослідковується в наказі №6 «Про призначення завідуючих методичною роботою шкіл Брусилівського району». У наказах №8 та №9 від 20 березня 1944 р. йдеться про зняття з посад більшості новопризначених директорів шкіл та трьох методистів з однаковим формулюванням: «За невиконання доручених завдань і за відсутність відповідальності за доручену роботу».
Серед посадових осіб зустрічаємо посаду політінструктора відділу народної освіти. Так, в наказі №37 від 13 листопада 1944р. читаємо наступне: «З причин від’їзду політінструктора Брусилівського РВНО Коляденко М.М. на керівну роботу в Західні області України звільнити від обов’язків політінструктора Коляденко Марію Мартинівну». Наказ №38 від 15 листопада 1944 р. знімає з посади воєнрука Карабачинської школи громадянина П., оскільки він в період окупації служив у поліції.
У наказі №49 завідуючий Брусилівського РВНО наказує директорам шкіл району заборонити учням «відвідувати кінокартини, лекції, доповіді, вечори організовані для дорослих». Індивідуальне відвідування дозволяється лише в присутності вчителя.
У наказі №53 від 09 лютого 1945р. йдеться, що за несвоєчасну оплату за навчання відповідальність несуть директори шкіл. Наприклад, директору Брусилівської середньої школи наказано стягнути заборгованість по сплаті за навчання з 16 учнів 8-10-х класів.
Багато наказів рясніють доганами освітянам. Так, в наказі від 14 травня 1945р. воєнрукам Водотиївської та Лазарівської шкіл винесені догани за самовільне залишення командирського навчання 12 травня 1945 р. У наказі №63 від 06 червня 1945р. виноситься догана директору Брусилівської школи за невиконання усних вказівок та за антисанітарний стан школи. Згідно наказу №58 від 23 квітня 1945р., до суду направляється заява про покарання директорки Морозівської семирічної школи громадянки В.В. за неявку на роботу 19 квітня 1945 р. У наказі №61 догану винесено директору Лазарівської школи Б.О.П. за те, що самовільно залишив нараду директорів.
Зустрічаємо й курйозні накази. Як, наприклад, наказ №16 від 02 травня 1945р.: «За неодноразове попередження воєнрука Брусилівської школи громадянин Г. про хуліганське поводження серед населення та учнів (щоденно п’яний валяється на вулиці) за таке поводження і не серйозне відношення до роботи з роботи зняти і повідомити про це в військомат. А вчительку1-4 класів Т.Н. від роботи звільнити в зв’язку з переїздом до чоловіка».
У «Книгах наказів Брусилівського районного відділу народної освіти за 1945-1958 рр.» є записи про примусове відрядження педагогів Брусилівського району до Ровенської області. Так, в наказі №42 «За невиконання розпорядження завідуючого РВНО про одержання командировки для поїздки в Ровенську область та нетактовну поведінку в присутності зав РВНО учительці Костовецької школи Б.О. оголошується догана».
Подих холодної та жорсткої сталінської системи відчувається в наказі №67 від 02 липня 1945р. У ньому йдеться про зняття з посади директора Юзефівської семирічної школи Я.А. за порушення інструкції НКО (народного комісара освіти) про іспити та несвоєчасний ремонт школи.
З наказів за 1947 р. дізнаємося, що в Брусилові діяв будинок для дітей сиріт. У наказі №51 від 30 травня 1947 р. йдеться, що директор Брусилівського дитячого будинку справами не займається, в дитячому будинку «систематично має місце жорстокого поводження з боку повара Г. до вихованців та обслуговуючого персоналу (обзиває їх не цензурними словами). Виховна робота в д/будинку не організована – вихованці ходять без нагляду по вулицях Брусилова».
Брусилівський дитячий будинок був закритий 19 жовтня 1947р. (наказ №99) «в зв’язку з відсутністю матеріальної бази для подальшого існування в м. Брусилові. Дітей напівсиріт роздати родичам під особисту відповідальність директора дитячого будинку т. Іванова; забезпечити, всіх дітей сиріт, яких буде відряджено рідним одягти та дати харчі (сухий пайок) на 2 дні. Дітей розвести вихователям. Дітей з числа круглих сиріт у кількості 40 осіб згідно з розпорядження ОблВНО передати до Радомишльського та Корнинського дитячого будинку. Майно Брусилівського дитячого будинку та продукти харчування передати дитячому садку та яслам».
10 січня 1949 р. відповідно до наказу №1 запроваджувався єдиний день для підвищення ідейно-партійного рівня вчителів шкіл району. Всі педпрацівники Брусилівщини щосереди зобов’язувалися систематично відвідувати ці заняття о сьомій годині вечора.
19-27 січня 1949 р. проводилася інспекційна перевірка Соловіївської школи. У ході неї було встановлено, що директор втратив державницьку відповідальності за доручену справу. Зокрема, «директор школи Г. порушив навчальний план: припинив викладання креслення у 8-10 класах, а ці години віддав на викладання російської мови. Шкільний радіоприймач віддав для користування завгоспу Ш. Протягом півріччя він не спромігся встановити радіо у школі. Придбано за учнівські кошти гармонію він віддав для користування сторонній особі, яка обслуговувала різні вечорниці та гуляння. Г. за заниженими цінами купив для себе із шкільного врожаю 100 кг картоплі та 50 кг жита». Як наслідок вся адміністрація школи отримала сувору догану.
Після війни в шкільній освіті було запроваджено предметні олімпіади. Так, у наказі №5 від 14 лютого 1949р. йдеться, що в районі проводилося чотири республіканські олімпіади юних фізиків і хіміків. Починаючи з 1950-х, кращі учні району відзначаються грамотами і цінними подарунками. Так, в наказі №18 від 10 червня 1951 р. переможці олімпіад одержали бібліотечки. Серед них, Михайло Нечипоренко з Брусилова, Ніна Мудраченко з Соловіївки, Родіон Пасічник, Борис Терещук, Даценко Марія, Валентина Мельник та інші.
У грудні 1951 року з’являється нова посада культармієць з ліквідації неписьменність і малописьменність серед дорослого населення. З метою охоплення навчання неписьменного та малописьменного дорослого навчання в селах Брусилівського району затверджуються культармійці, громадські методисти та громадські інспектори, на яких покладався обов’язок ліквідувати безграмотність (наказ №54 від 03 грудня 1951р).
Протягом 1-10 січня 1953 р. в приміщенні Брусилівської школи відбулась перша педагогічна виставка. У наказі №46 від 15 грудня 1952 р. про неї зазначено наступне: «Провести педагогічну виставку в м. Брусилові з метою обміну досвідом педагогічної практики учительських колективів шкіл району».
Отже, впродовж 1945-1952 рр. років було розбудовано мережу освітніх закладів Брусилівського району, куди входила Брусилівська середня школа та 13 сільських семирічних шкіл.
ОЛЕКСАНДР НІКІТЧИН