Рекомендації батькам, що виховують дитину з особливими освітніми потребами
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ЩО ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ З ЧАСТКОВОЮ ВТРАТОЮ СЛУХУ
Дитина з частковою втратою слуху потребує навчання з логопедом. Дитині зі значною втратою слуху потрібен слуховий апарат, формування навичок читання по губах, тренування слуху з заняття з логопедом.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ЩО ВИХОВУЮТЬ РОЗУМОВО ВІДСТАЛУ ДИТИНУ
Якщо з розумово відсталою дитиною виникають виховні проблеми, то причиною цього є не низький рівень її розумового розвитку, а помилкові методи поводження з нею. Якщо батьки соромляться дивацтв своєї дитини, їм, можливо важко буде любити її тією мірою, щоб вона почувалася спокійно й безпечно.
Розумово відсталій дитині слід дозволити розвиватися по-своєму. Їй потрібно дати можливість копати, будувати, вигадувати в ті періоди розвитку, коли вона готова до цих видів діяльності. Їй потрібні іграшки, які їй подобаються, товариство інших людей, із якими вона почувається нарівні (навіть якщо вони молодші за неї). Її слід віддати до такого класу, де вона відчуватиме, що чогось досягає, і де зможе знайти своє місце. Дитині необхідно, щоб її любили й цінували за її гарні якості.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ЩО ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ З ЧАСТКОВОЮ ВТРАТОЮ ЗОРУ
На формування особистісних якостей у дітей, які погано бачать, значний вплив має соціально-психологічний мікроклімат у родині, що часто характеризується надміру співчутливим ставленням, створенням сприятливого режиму, обмеженням діяльності й активності таких дітей. Це привчає дітей до пасивності, інертності, залежності, невіри у власні сили. Наслідком цього стають неадекватна вимогливість до суспільства, школи, родини, утриманські настрої.
Виховання дитини, що має вади зору, вимагає від батьків знання особливостей розвитку дитини, впливу дефекту на формування психічних функцій, рухових, соціальних, навчальних та інших умінь, способів і прийомів формування й розвитку навичок орієнтування в просторі, сприйняття предметів та явищ навколишнього світу, уміння спілкуватися й контактувати з однолітками й дорослими, обслуговувати себе, досліджувати й пізнавати навколишній світ за допомогою збережених чуттів.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ЩО ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ
Через дуже важливу роль родини, найближчого оточення в процесах становлення особистості дитини необхідне таке середовище (побуту, дозвілля, виховання), що могло б максимально стимулювати цей розвиток, нівелювати негативний вплив захворювання на психічний стан дитини. Батьки – головні учасники педагогічної допомоги в разі ДЦП. Для створення сприятливих умов виховання в родині необхідно знати особливості розвитку дитини, її можливості й перспективи розвитку, дотримуватися правильного розпорядку дня, формувати адекватну самооцінку і правильне ставлення до дефекту, розвивати необхідні в житті вольові якості. Для цього важливим є активне залучення дитини до повсякденного життя родини, посильної трудової діяльності, прагнення до того , щоб дитина не лише обслуговувала себе, але й мала певні обов’язки. У результаті в неї з’являються інтерес до праці, почуття радості від того, що вона може бути корисною, упевненість у своїх силах.
| Позиція батьків | Особливості ставлення батьків до дитини | Наслідки формування особистості дитини |
| Педагогічно виправдана позиція | Піклування, любов у поєднанні з розумною вимогливістю, дружні, довірчі відносини, заохочення будь-якої самостійності | Нормальний розвиток особистості, формування адекватної самооцінки |
| Надмірна увага | Сліпе обожнювання, дріб’язкова опіка, потурання всім бажанням, ставлення дитини в центр родини, невиправдана ідеалізація дитини батьками | Гальмування соціалізації, несамостійність, інфантильність, егоїзм, свавілля, упертість, примхливість, брехливість, завищена самооцінка |
| Байдужість | Зневажання інтересами дитини, відчуженість, байдужість, потурання, безконтрольність | Уповільнення емоційного розвитку, загострене самолюбство, агресивність, розпач, занурення у власний світ |
| Пригнічення | Надмірна опіка, заборони як система виховання, надмірна вимогливість, жорстокість у ставленні,зайва суворість, постійні нотації, брутальність у прояві батьківської влади | Проблеми в соціалізації, пригнічені бажання, невпевненість у собі, страх, підступництво, агресивність, розпач, занурення у власний світ |
| Ігнорування | Аморальний приклад батьків, цілковита безконтрольність, бездоглядність, дитина як об’єкт постійних сварок | Формування антисоціального іделу, виправдання власних недоліків, злість, агресивність, лицемірство, пристосовництво, невіра в майбутнє, недисциплінованість, розчарування, недовіра до дорослих, занурення в себе, прагнення відмежуватися від оточення |
Часто батьки, бажаючи позбавити дитину труднощів, постійно опікають її, оберігають від усього, що може засмутити, не дають нічого робити самостійно. Таке виховання за типом гіперопіки призводить до пасивності, відмови від діяльності. Добре, терпеливе ставлення близьких має поєднуватися з певною вимогливістю до дитини. Потрібно поступово розвивати правильне ставлення до свого стану, своїх можливостей. Залежно від реакції й поводження батьків дитина ставитиметься до себе як до людини, цілком здатної досягти певних успіхів.
Батьки не повинні соромитися своєї дитини, тоді й вона сама не буде соромитися своїх хвороб, замикатися в собі, йти у свою самотність.
ХАРАКТЕРИСТИКА ВИХОВНИХ ПОЗИЦІЙ РОДИН
ПРАВИЛА СПІЛКУВАННЯ БАТЬКІВ З ДИТИНОЮ ТА ЗДІЙСНЕННЯ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ В СІМ’Ї
- безумовно приймайте дитину: любіть її не за те, що вона гарна, розумна, відмінно навчається, допомагає батькам, а просто за те, що вона є;
- підтримуйте в дитині позитивне ставлення до себе: з цією метою висловлюйте їй свою любов, визнання її успіхів та досягнень, властивих їй здібностей та індивідуальних особливостей;
- ставтесь до дитини з повагою, не принижуйте її особистість, що формується. Не використовуйте у спілкуванні з дитиною накази, команди, погрози, звинувачення, висміювання;
- не втручайтеся у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомогу. Своїм невтручанням ви повідомляєте їй « З тобою все гаразд! Ти , звісно впораєшся!»;
- якщо дитині важко і вона готова прийняти допомогу дорослого, необхідно обов’язково допомогти їй. При цьому візьміть на себе тільки те, що дитина не може виконати сама;
- поступово, але неухильно, знімайте з себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини та передавайте відповідальність за них їй;
- дозволяйте вашій дитині стикатися з негативними наслідками своїх дій чи бездіяльності. Тільки тоді вона буде дорослішати та вчитися відповідати за своє життя, свої вчинки;
- якщо у дитини виникла емоційна проблема і вона хоче розповісти вам про неї, активно вислухайте її:
Обов’язково поверніться до неї обличчям, намагайтеся, щоб її і ваші очі були на одному рівні.
Дайте дитині змогу висловитися, не переривайте її мову запитаннями.
Сигналізуйте їй про те, що ви її слухаєте, перефразовуючи її ж твердження.
- якщо дитина викликає у вас своєю поведінкою негативні переживання, повідомте їй про це;
- гасіть в собі будь-які спалахи гніву роздратування.
Там, де починається роздратування, закінчується любов.
- не вимагайте від дитини неможливого чи того, що важко виконати. Співвідносьте свої очікування з можливостями дитини;
- використовуйте у повсякденному спілкуванні привітні фрази: «Мені добре з тобою. Я радий (рада) тебе бачити. Дуже добре, що ти в мене є. Я за тобою скучила (скучив)»;
- щоденно не менше чотирьох-восьми разів обнімайте, погладжуйте, притискайте до себе свою дитину. І вона буде почувати себе улюбленою і захищеною у великому та невідомому світі.
Від батьків величезною мірою залежить успішність розвитку дитини з психофізичними обмеженнями. Але батьки повинні знати особливості своєї дитини й уміти працювати з нею.
Важливо з’ясувати взаємовідносини між дитиною й самими батьками, а також реагування дорослих членів родини на ступінь неповноцінності дитини. Для одних батьків пляма на обличчі – трагедія, для інших – важке усвідомлення того, що дитина з обмеженими можливостями все життя буде безпомічною.
Потрібно переконати батьків у необхідності пошуку виходу з горя й озлоблення, знаходження позитивних рис у дитині та спрямуванні всіх сил на їхній розвиток. Потрібно знайти шляхи й можливості догляду за хворою дитиною, її виховання й навчання. При цьому важливо не намагатися «нормалізувати» дитину, оскільки невдача призведе до трагедії.
Батькам слід спілкуватися з іншими батьками, які також мають хвору дитину; це допоможе їм легше переносити своє горе, подолати відчуття безпорадності й самотності.